Долинська гімназія-філія
Комунального закладу "Василівський ліцей "Сузір'я" Василівської міської ради Запорізької області
Адреса:
вул. Перемоги 35
с.Долинка
Василiвський район
Запорiзька область
71651
завідувач філії:
Остапенко Людмила Григорівна
Сонце посміхається у небі,
І калина зустрічає нас.
Нам у нашу школу дуже треба,
Бо навчатись варто у цей час.
Приспів:
В нашу рідну школу
Світлу і простору
Линуть наче мрії
Школярі усі.
Завжди друзі будуть
І знання добудуть,
Бо в Долинській школі
Дружба – понад все.
Як же добре в школі нам навчатись.
Вчитель мудрий завжди поруч є.
Вчитель мудрий завжди поруч є.
Дзвоник лине в класи нетерплячий,
Хай він радість тільки нам несе.
Приспів – 2 рази
Історія школи
І знову в пам'яті спогади про ту безтурботну пору, яка зветься дитинством. І знову на
порозі школи зустріне тебе усмішкою і потиском руки мудрий вчитель, кивком
попросить сісти за парту, доторкнутися до невичерпного джерела знань, яке
прокладе шлях у самостійне життя. Скільки учнівських поколінь здобули освіту в
стінах школи, двері якої відчинені завжди і для кожного! Сучасні школярі мають
все для того, щоб збирати перлини науки: теплі та затишні класні кімнати,
сучасне обладнання, гарні підручники. Освіта наповнюється новими новітніми
технологіями, професійними педагогами.
А чи завжди так було ? Чи завжди діти мали
комфортні умови для навчання?
З того часу, як виникла необхідність у здобутті освіти,
почали створюватися перші школи. Так в 20-х роках ХІХ ст. на території нашого
села ще не було такої єдиної споруди, яку б відвідували всі учні. Діти
навчалися по хатках, іноді це були помешкання «розкуркулених» селян. Вчилися
там елементарному: читати, писати, рахувати. В основному, це були початкові
чотирикласні школи (лікбези). В зв'язку з великою бідністю та нестатками не всі
діти могли ходити до школи (не було чого одягти та у що взутися, не говорячи
вже про шкільні приладдя). В одному класі навчалися діти різного віку, замість
стільців та парт сиділи на лавках за одним великим столом. Таке навчання давало
початкову освіту, але і її не могли отримати всі діти. Діти з однієї родини
відвідували школу , перевзуваючись по черзі в одні чоботи. Більшість вчителів
були не місцевими, жили на квартирах. Перша цегляна школа у Червоноармійському
(Юрентайлі) була побудована у 1928 році. Від тодішнього шкільного подвір'я
залишився тільки колодязь, який і досі служить людям. Знаходилася вона на краю
села, на розі в напрямку до села Коновалове. Директорував у ній Моїсеєнко Юрій
Лазарович. В школі було 4 класи (до Великої Вітчизняної війни), 5-7 класи знаходилися
в одній з «розкуркулених» хат (сучасна вулиця Перемоги, 87), діти добиралися за
декілька кілометрів з навколишніх сіл: Мирного, Тернуватого, Прусаків, Вовкова,
Розенгофа, Коновалова. В кожному класі навчалися діти різного віку, залежно від
того, коли у батьків з'являлася можливість у чомусь відправити дітей до
школи.
В роки Другої світової війни школа була зруйнована. Після
визволення села її відбудували. Вона стала семирічкою. У пам'яті учнів, які
навчалися в той період, залишилися незабутні спогади про своїх вчителів та
наставників: Лідію Андріївну (німецька мова), Петра Павловича (географія),
Тетяну Василівну (математика), Анастасію Митрофанівну (початкові класи). Це
вони спромоглися в такі важкі часи навчити своїх вихованців відчувати радість і
сум, розрізняти добро і зло, мріяти про щасливе майбутнє і любити свою
Батьківщину. Учні післявоєнних років чудово пам'ятають часи директорування
Левінсона Леоніда Григоровича, який до 50-х років працював у Златопольській
школі. Він викладав історію, а його дружина, Варвара Олексіївна, -
математику. Поруч з подружжям Левінсонів на освітній ниві працювали Буручова
Тетяна Захарівна, яка навчала учнів російської мови та літератури, Богдан Ольга
Михайлівна знайомила з основами хімії, Бебешко Олександра Іванівна прищеплювала
любов до рідного слова, Лисак Євдокія Антонівна, вчитель початкових класів,
допомагала школярам здобувати ази знань. Особливої уваги заслуговує вчителька
німецької мови Сіра Олена Григорівна, яка ще зовсім молодою прийшла працювати
до школи (1953 р). До цього часу вона 13 років працювала в Златопільській
школі. Леонід Григорович, знаючи чудово свою колегу, запросив її прийти
працювати до Червоноармійської школи. І вона не пошкодувала про свій вибір, бо
тут вона зустріла свою долю, знайшла своє професійне покликання, віддавши
рідній школі 37 років педагогічної праці (1953-1990 рр.). Не одне покоління
учнів з її допомогою вивчало німецьку мову . А ще довгі роки Олена Григорівна
обіймала посаду голови профспілкового комітету , відстоюючи професійні права
своїх колег.
В кінці 50-х років по селах розпочинається будівництво нових
шкіл. В нашому селі будівництво нової (нинішньої) шкільної споруди розпочалося
у 1957 році. А уже через рік школа-восьмирічка радо зустрічала в своїх стінах
перших учнів.
З 1977 року педагогічний колектив нашої школи
очолив Кравець Анатолій Семенович, який після здобуття вищої освіти в
м.Запоріжжі, в 1976 році приїхав працювати вчителем за направленням. Молодий та
енергійний, він миттєво захопив учнів своїм предметом - історією. Під
керівництвом молодого директора в школі організовувались «Зірниці», походи
місцями бойової слави, екскурсії по містах колишнього СРСР (Севастополь, Одеса,
Керч, Новоросійськ, Нікополь, Геленджик), спортивні міжшкільні змагання. В
школі активізується волонтерський рух. Після Анатолія Семеновича посаду
директора недовгий час займав Гавриленко Юрій Іванович, якого змінив Остапенко
Олександр Олександрович. Він продовжив справу своїх попередників, сприяв
зміцненню матеріально-технічної бази. В школу були завезені меблі, прилади для
лабораторних робіт, устаткування для створення шкільної майстерні. Олександр
Олександрович, оптимістичний, енергійний, життєрадісний, вже 31 рік
працює вчителем фізики в рідній школі.
З 1987 по 2002 роки посаду директора в нашій
школі обіймала Бородай Любов Іванівна. ЇЇ призначено на цю посаду завдяки
сумлінному ставленню до роботи, відданості своїй справі, діловим якостям. Свій
педагогічний шлях вона розпочала в нашій школі вчителем математики. З 1976 по
1987 роки очолювала шкільну профспілкову організацію. Авторитет Любов Іванівни
допоміг згуртувати, зміцнити колектив. Всі справи, проблеми вирішувалися
колективно, осторонь від шкільного життя не залишався жодний вчитель. Період
директорування Любові Іванівни співпав з переходом на дванадцятирічне навчання,
впровадженням в навчально-виховний процес державних стандартів освіти, новітніх
технологій. Значна увага в роботі педагогічного колективу приділялася
диференціації навчання, розвитку самостійності учнів. Багато зусиль приклала
Любов Іванівна для покращення зовнішнього вигляду школи: старі маленькі
вікна замінені на великі, обличковано фасад школи, здійснено реконструкцію
класів, газифікацію будівлі. За станом здоров'я Любов Іванівна зараз перебуває
на вислузі. Але колишні колеги звертаються до неї за порадою, запрошують її на
всі шкільні свята. Любов Іванівна - внутрішньо красива людина, яка випромінює
тепло на оточуючих. До неї приходять дуже часто випускники, і не тільки у
свята, а й у звичайні дні.
15 років правою рукою Любові Іванівни була Остапенко Людмила Григорівна,
яка перейняла естафету керівництва школою від своєї наставниці. За фахом вона -
вчитель математики. Вміло підбирає неординарні завдання, використовує
нестандартні форми роботи , чим і викликає зацікавленість до вивчення основ
математики у своїх учнів. Людмила Григорівна - вчитель вищої категорії, має
звання «Старший учитель». Принципова, віддана своїй справі, в усьому
обов'язкова, вона вимагає цього і від своїх колег. А їх у колективі 15, різних
за характером , вдачею, об'єднаних безмежною любов'ю до дітей, до рідної школи.
Це справжнє поєднання досвідченої мудрості ветеранів і творчої юності молодих
вчителів. Кожен вчитель має хорошу професійну підготовку. Про це свідчить
зростання майстерності педагогів, підвищення кваліфікаційних категорій,
присвоєння педагогічних звань, що є результатом цілеспрямованої, клопіткої
роботи заступника директора школи Гальчанської Людмили Іванівни, яка працює на
цій посаді з 2003 року. Людмила Іванівна велику увагу приділяє методичній
роботі. Зусилля методичної служби школи спрямовуються на впровадження в роботу
педагогічного колективу найсучасніших надбань освітянської науки. В школі
працюють методичні об'єднання вчителів початкових класів, природничого, гуманітарно-суспільного
циклу, класних керівників, створено методичний кабінет, де кожний вчитель може
знайти для себе цікаву інформацію, щось необхідне для роботи. Методична робота
під керівництвом Людмили Іванівни сприяє впровадженню новітнього підходу до
організації особистісно орієнтованого навчання та інтерактивних форм та методів,
які сама опрацьовує і навчає цього мистецтва інших. Авторитет педагога
надзвичайно високий не тільки серед дітей, а й серед батьків. Людмила Іванівна
не тільки хороший педагог. В цій жінці поєднані доброта і щирість , увага і чуйність.
З нею легко спілкуватися, вона вміло пояснить будь-яку ситуацію.
В 2017р.свої вміння та навики у роботі заступника директора
передала Шевченко Оксані Іванівні, вчителю біології та хімії, педагогічний стаж
якої 20 років. Вміє доступно
пояснити тему уроку. Намагається зробити усе, щоб учні справились із
завданнями. Вимоглива та справедлива. Вона вміє залагодити будь-які конфлікти. Наповнює
учнів не тільки знаннями, а багатьма
новими враженнями.
Серед
нашого педагогічного колективу є колишні його вихованці: Дудова Любов
Олексіївна, Васильєва Олена Степанівна, Волошина Ксенія Вікторівна, Фесенко
Юлія Сергіївна, Дзюба Юлія Миколаївна. Своїм сумлінним відношенням до роботи, ініціативністю, вони допомагають
створювати імідж нашій школі. Є в школі також молоді педагоги, які спілкуються
зі своїми вихованцями не тільки на уроках, а й в позаурочний час, організовуючи
туристичні походи, волонтерський рух, шкільні акції та різноманітні свята.
Школа має чимало цікавих напрацювань у системі виховної роботи, яка складалася
десятиліттями і знайшла своє відбиття у створенні добрих традицій, що
ґрунтуються на вшануванні національних та загальнолюдських цінностей.
Традиційні шкільні свята з кожним роком оновлюються відповідно вимог часу. А
свят у школі дуже багато. Це і свято Першого дзвоника, День вчителя, свято
Покрови, День української писемності, Новий рік, свято Перемоги, Багаття
дружби, «Прощавай, школо!» . Позакласна робота з дітьми не обмежується
проведенням традиційних свят.
Школа залишається єдиним вогником на селі, який
світить і зігріває теплом зустрічей всіх односельців. Свята, що проводяться,
збирають завжди велику кількість глядачів. Це і КВК, інтелектуальні,
розважальні та спортивні заходи.
Проживаючи в Запорізькому краї, кожен наш вихованець вчиться
усвідомлювати не лише свою близькість до історичних витоків народу, а й
навчається того, як продовжити його національні надбання. Звідси увага до
вивчення історії рідного краю: екскурсії до музею запорізького козацтва, участь
у народознавчих конкурсах, громадянських екологічних акціях. Сьогодні в школі
сформована власна система учнівського самоврядування - дитяча організація
«Чайка», завданням якої є виховання активності, відповідальності, колективізму;
сприяння реалізації інтересів, можливостей, бажань дітей. Кожний центр «Чайки»
(«Знання», «Дисципліни і порядку», «Прес-центр», «Суспільно-корисних справ»,
«Дозвілля і культури») виконує певні творчі справи: участь в олімпіадах,
влаштування та проведення свят, відвідування театрів, музеїв, організація
екскурсій, волонтерський рух. Засновником організації була Карнєєва Тамара
Максимівна, вчитель історії. Організаторські здібності, володіння мистецтвом
риторики, великий вчительський досвід допомогли їй не тільки об'єднати учнів в
єдиний колектив, а й запалити в кожному дитячому серці вогник пізнання та
пошуку істини. В цьому році нашій школі виповнилося 57 років. Скільком
вихованцям вона дала путівку в життя, виростила майбутніх педагогів, медичних
працівників, юристів, економістів, працівників сільського господарства,
керівників господарств, працівників правоохоронних органів. Багато з них
залишилося працювати в рідному селі , районі, а дехто продовжує свій життєвий
шлях в різних куточках країни.
Школа завжди пишається своїми випускниками, про яких можна
говорити багато, бо кожен з них своїм авторитетом, своєю діяльністю сприяє
зростанню іміджу школи. Минуло багато років, але випускники не забувають рідної
школи: відвідують колишніх вчителів, приходять на свята, на зустрічі з учнями,
при можливості надають фінансову допомогу. Теперішні учні є гідної зміною попереднім
поколінням. Їх завзятість, бадьорість, сумлінне ставлення до навчання,
відповідальність говорять про те, що серед цих дітлахів обов'язково знайдуться
ті, хто теж прославить рідну школу.
